Андрію Клюєву доручено проведення євроінтеграційних процесів

cj0ur 07.09.2013 в 13:45

Черговий тиждень в українській політиці закінчився низкою сенсаційних подій. Про тимчасове об’єднання опозиційних сил з партією влади на шляху до прийняття євроінтеграційних законів згадувати навіть не варто, оскільки цього треба було чекати. А ось інша новина про придбання братами Клюєвими 100% корпоративних прав на територію «Межигір’я», де розташована резиденція Президента України, цілий тиждень не зникає зі шпальт засобів масової інформації та ще й набуває все нових і нових подробиць, які констатують одне – Клюєви повернулися у велику політику.

tumblr_inline_msr4rcWWMk1qz4rgp.jpg

В зв’язку з цим прогнозоване політичними експертами призначення секретаря РНБО Андрія Клюєва Прем’єр-міністром, особливо зважаючи на нещодавнє його відрядження, за розпорядженням Глави Держави, до Брюсселя з метою проведення переговорів з Єврокомісаром Штефаном Фюле, є цілком логічним.
Послідовно-логічним, для сходження на вітчизняний політичний Олімп, виглядає і березневий Указ Президента України, яким він ввів у дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо євроінтеграції України», яким саме А.Клюєву було доручено забезпечувати узгодженість діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері євроінтеграції України та взаємодію з інституціями ЄС.
Можна з впевненістю стверджувати, що за відносно невеликий проміжок часу А.Клюєв, як головний євроінтегратор країни зробив швидкі кроки назустріч Європі й європарламентарі зрозуміли, що український політик здатен ефективно діяти у сфері зближення з ЄС. Підготовлені і опрацьовані пакети законів, численні робочі зустрічі з представниками державних закордонних інституцій членів ЄС з досвіду проведення європейських реформ в економічних та правових сферах, доводять лише одне – Президент не помилився у виборі та Вільнюське підписання угоди про асоціацію з ЄС не за горами.

Заява Іуди Кличка про президентство здивувала навіть закордонне українство

cj0ur 01.09.2013 в 14:37

Лідери Світового Конгресу Українців (СКУ) гостро засудили заяву Віталія Кличка щодо висування своєї кандидатури на президентських виборах 2015 року.
Зокрема, на думку представників СКУ, опозиціонер «втемну» використав організований ними захід, в якості трибуни для політичних прокламацій. Тим більше обурення викликали дії В.Кличка через розкольницький характер зробленої ним заяви, оскільки Конгрес завжди позиціонував себе в якості об’єднавчої платформи для різноманітних українських політичних і суспільних сил.

tumblr_inline_msg0is5fvo1qz4rgp.jpg

Звичайно ж, оголошені В.Кличком плани політичної боротьби, не стали одкровенням для опозиційних соратників політика. Так, Олег Тягнибок та Арсеній Яценюк неодноразово звертали увагу представників Європарламенту на те, що керівництво «УДАРу» розпочало власну передвиборчу гру, знехтувавши інтересами об’єднаної опозиції, а відповідно й потребами їх електорату.
Нездатність євро депутатів повірити у зраду одного з лідерів опозиції інтересам половини населення України та своєчасно відреагувати на такі тенденції, фактично призвела до розвалу об’єднаної опозиції та втрати нею шансів перемогти на чергових президентських виборах.
Ймовірно, що сам В.Кличко не до кінця розумів усі наслідки своєї заяви та занадто поклався на власних політтехнологів, принаймні саме таке виправдання прозвучало з уст політика під час зустрічі з Головою комітету із закордонних справ Європарламенту Елмаром Броком, куди В.Кличка було викликано для звіту і  отримання нових вказівок.
Звичайно ж, розумних шляхів для виправлення виниклої ситуації просто не існує, а відповідно європейським політикам доведеться грати тими картами, які підступно здав їм В.Кличко. Виходячи з ситуації, можна припустити те єдине, що залишається зробити євро парламентарям – майже завідомо програшну ставку на самопроголошеного опозиційного кандидата В.Кличко. Просто інші «ставки» будуть програшними напевно.
Цікаво, чи розуміють розклад сил А.Яценюк з О,Тягнибоком?
Керівник ВО «Батьківщина» А.Яценюк і досі відчуває за спиною ілюзорну підтримку Ю.Тимошенко, а тому не поступиться власними амбіціями і бажанням зайняти вищий державний пост України. Програшну позицію цього опозиційного лідера розуміють вже всі, окрім самої Ю.Тимошенко, яка просте не має іншого вибору, як свято вірити у свою останню надію повернутися на політичну арену в разі перемоги Арсенія Петровича. Показовим в плані сприйняття, довіри і підтримки А.Яценюка опозиційною частиною суспільства є поява на шпальтах одного з найантиурядовіших Інтернет – видань «Українська правда» журналістського розслідування, яке чітко і прозоро доводить зв’язок А.Яценюка із чинною правлячою верхівкою України, його участь у корупційних схемах та інтереси у «розпилюванні» державних активів.
Позиція лідера ВО «Свобода» О.Тягнибока, в принципі, залишилася незмінною – він, якщо потайки і надіявся стати тим єдиним кандидатом, але прекрасно розумів, що ніколи не стане ним. Причин цьому існує ціла купа. Найголовнішим є те, що європейський політикум ніколи не підтримає расистсько-антисемітську платформу «Свободи», а без їхньої підтримки опозиційним кандидатам годі сподіватися на перемогу у виборах. По-друге, незважаючи на партійну агітацію, О.Тягнибок прекрасно знає про реальний загальноукраїнський рівень підтримки його партії, який, не те що президентства йому не забезпечить, а й повторного проходу «Свободи» до Верховної Ради України.
 Відповідно, у питанні визначення безумовного лідера загальноукраїнської опозиції складається дуже цікава ситуація, коли фактичний зрадник опозиційних інтересів В.Кличко отримує головну роль у постановці майбутніх президентських виборів, усунувши своїх, нібито, однодумців із «ігрової» площини.

Таміла Яброва: Симоненко зрадник, ревізіонізт і опортуніст

cj0ur 09.08.2013 в 02:14

Вказана позиція лідерші Союзу комуністів України Таміли Ябрової є не нова для українського населення. Вперше радикальна комуністка висловила свою думку про Петра Симоненка ще в липні 1993 року.

tumblr_inline_mr8j2hz00Q1qz4rgp.jpg

Згадаємо цю історію, яка розпочалася з 1991 року після прийняття Верховною Радою України постанови про заборону Комуністичної Партія України у зв’язку з причетністю КПУ-КПРС до «серпневого путчу». Після заборони КПУ переважна більшість членства відійшла від комуністичних ідей, частина пішла до Соцпартії, інші, більш радикальні партійці, об’єдналися в Союз Комуністів України.
В березня 1993 року на черговій всеукраїнській конференції комуністів у ДонецькУ були присутні делегати від усіх регіонів України. Зібрання прийняло низку заяв та звернень, серед них: рішення про розбудову структур партії, заяву за відміну «неконстуційного та недемократичного рішення Верховної Ради про заборону КПУ», та вимогу про денонсацію Біловежських угод й негайне відновлення СРСР. Ці заяви повністю відповідали духу конференції, де переважну більшість складали представники Союзу Комуністів України.
Соціалісти, які з прихильністю поставилися до відродження КПУ, все ж виразили свою незгоду з проголошенням Компартії України складовою частиною КПРС и закликами про негайне відновлення СРСР.
«Така позиція, - підкреслюється в документі, не тільки нереалістічна в даній ситуації, але й небезпечна, оскільки може призвести до розгрому антикомуністичними силами всіх організацій соціалістичної орієнтації»
Це прекрасно зрозуміли апаратні працівники, які мали на меті не відновлення КПРС чи СРСР, а створення сили, яка здатна посадити їх у владні крісла в Києві. Тому, використовуючи свої професійні навички в апаратних іграх, нові керівники усунули від керівництва лідерів Союзу Комуністів та більш радикальних активістів. Створивши апаратну вертикаль, нове керівництво КПУ зуміло поставити своїх людей на всіх ланках, що допомогло вже в найближчий час скликати з’їзд КПУ, який пройшов без ексцесів. 14 травня 1993 року Президія Верховної Ради відмінила своє рішення про заборону КПУ-КПРС. Вже в середині червня 1993 р. в Донецьку відбувся перший з’їзд нової Компартії.
Хоча з’їзд проходив у кращих традиціях минулих часів - одноголосне голосування, співання «Інтернаціоналу» і т. ін. все ж він приніс одну неспадіванку. Оглядачі напередодні одноголосно вказували, що головою КПУ стане Олександр Коцюба, який виявляв неабиякий ентузіазм. Однак з’їзд обрав на посаду секретаря маловідомого широкому загалу Петра Симоненка. В минулому другий секретар (по ідеології) Донецької обласної організації, здібний організатор, П.Симоненко виринув після Всеукраїнської конференції комуністів.
Потім вже в Києві відбувся Пленум ЦК КПУ - перший робочий Пленум після відновленого з’їзду. На якому прийнято рішення про перереєстрацію членів партії.
Така оперативність допомогла комуністам за короткий час зібрати рекордне число членів партії - 120 тисяч чоловік. Однак тут потрібно зазначити, що КПУ під час реєстрації використала списки членів Союзу Комуністів, який допомагав КПУ у відновленні структур, але після того, як члени СКУ були усунуті від керівництва відновленою КПУ, Т.Яброва, голова СКУ, звинуватила керівництво КПУ на чолі з Петром Симоненком в ревізіонізмі та опортунізмі.
Це, в свою чергу, призвело до відходу з КПУ активістів СКУ та активних «радянських» патріотів. Розколу не відбулося, але в Україні почали виникати в масовому порядку комуністичні партії різного спрямування та тенденцій. Що ж до КПУ, то вона була зареєстрована 5 жовтня 1993 року з членством у 120 тис. чоловік. Отримавши свідоцтво про реєстрацію, КПУ розпочала перетягувати кадри з інших лівих партій.
Показовими є також події на ХХХ з’їзді СКП-КПРС, що відбувся 1-2 липня 1995 року в Москві. На з’їзд прибули 404 делегати з правом вирішального голосу і 58 делегатів з правом дорадчого голосу від 1300 тис. комуністів об’єднаних в 22 компартії та рухи, що діють на території СРСР. Найцікавішим було голосування пропозиції КПРФ (Комуністична партія Російської Федерації) про зміну назви СКП-КПРС, відмова від абревіатури КПРС. До з’їзду перший секретар Кемеровського обкому КПРФ Т.Аваліані заявив в інтерв’ю «Голосу Коммуниста» (Москва), що на з’їзді буде зроблено спробу трансформувати єдину монопартію СКП-КПРС просто в Союз Компартій, причому без вказування території, тобто створення в перспективі Інернаціоналу, куди зможе увійти будь-яка компартія. Думаю, що деякі компартії, в основному це КПРФ та частина КПУ, виступлять за це».
Однак під час голосування вимоги КПРФ про виключення абревіатури КПСС з назви Союзу Компартій не було підтримано. Таким чином, 270 делегатів, в тому числі від КПУ, проголосували за збереження назви СКП-КПРС. Від України виступила лідер Союзу Комуністів України, перший секретар КПУ (КПРС) Т.Яброва. Вона проінформувала з’їзд про відновлення структур КПРС в Україні, а також відзначила, що всі присутні на з’їзді є членами КПРС. Й хоча сьогодні дехто проштовхував думку, що ні КПРС, ні СРСР не може бути, це неправда. Вони є. Умови відновлення Союзу реальні. Союз Комуністів України виступає за єдність наших рядів на ленінських позиціях, а не будь-якою ціною”. Таким чином, КПУ була вимушена відмовитися від альянсу з КПРФ, бо втратила б ініціативу, яку відразу б перехопила КПУ(КПРС)-СКУ. Імідж захисника ідеї відродження СРСР ще потрібен керівництву КПУ.
Час іде, а історія повторюється. 24 серпня у м. Брюссель (Бельгія) має відбутися 15-та Міжнародна зустріч комуністичних та робітничих партій де знову обличчями зустрінуться люди, які стояли у витоків створення КПУ та розвалу КПРС і великої держави РСРС, особи які тривалий час намагаються довести, що вони не зрадники і ніколи не відступали від своїх ідей та переконань. Петру Симоненку може бути дуже незручно, коли Яброва повторить свої звинувачення на його адресу і нагадає на власному прикладі, що значить бути принциповою людиною, яка жодного разу за своє життя не зрадила своїм поглядам та не підвела людей, які їй довіряють. На відміну від Симоненка…