Таміла Яброва: Симоненко зрадник, ревізіонізт і опортуніст

cj0ur 09.08.2013 в 02:14

Вказана позиція лідерші Союзу комуністів України Таміли Ябрової є не нова для українського населення. Вперше радикальна комуністка висловила свою думку про Петра Симоненка ще в липні 1993 року.

tumblr_inline_mr8j2hz00Q1qz4rgp.jpg

Згадаємо цю історію, яка розпочалася з 1991 року після прийняття Верховною Радою України постанови про заборону Комуністичної Партія України у зв’язку з причетністю КПУ-КПРС до «серпневого путчу». Після заборони КПУ переважна більшість членства відійшла від комуністичних ідей, частина пішла до Соцпартії, інші, більш радикальні партійці, об’єдналися в Союз Комуністів України.
В березня 1993 року на черговій всеукраїнській конференції комуністів у ДонецькУ були присутні делегати від усіх регіонів України. Зібрання прийняло низку заяв та звернень, серед них: рішення про розбудову структур партії, заяву за відміну «неконстуційного та недемократичного рішення Верховної Ради про заборону КПУ», та вимогу про денонсацію Біловежських угод й негайне відновлення СРСР. Ці заяви повністю відповідали духу конференції, де переважну більшість складали представники Союзу Комуністів України.
Соціалісти, які з прихильністю поставилися до відродження КПУ, все ж виразили свою незгоду з проголошенням Компартії України складовою частиною КПРС и закликами про негайне відновлення СРСР.
«Така позиція, - підкреслюється в документі, не тільки нереалістічна в даній ситуації, але й небезпечна, оскільки може призвести до розгрому антикомуністичними силами всіх організацій соціалістичної орієнтації»
Це прекрасно зрозуміли апаратні працівники, які мали на меті не відновлення КПРС чи СРСР, а створення сили, яка здатна посадити їх у владні крісла в Києві. Тому, використовуючи свої професійні навички в апаратних іграх, нові керівники усунули від керівництва лідерів Союзу Комуністів та більш радикальних активістів. Створивши апаратну вертикаль, нове керівництво КПУ зуміло поставити своїх людей на всіх ланках, що допомогло вже в найближчий час скликати з’їзд КПУ, який пройшов без ексцесів. 14 травня 1993 року Президія Верховної Ради відмінила своє рішення про заборону КПУ-КПРС. Вже в середині червня 1993 р. в Донецьку відбувся перший з’їзд нової Компартії.
Хоча з’їзд проходив у кращих традиціях минулих часів - одноголосне голосування, співання «Інтернаціоналу» і т. ін. все ж він приніс одну неспадіванку. Оглядачі напередодні одноголосно вказували, що головою КПУ стане Олександр Коцюба, який виявляв неабиякий ентузіазм. Однак з’їзд обрав на посаду секретаря маловідомого широкому загалу Петра Симоненка. В минулому другий секретар (по ідеології) Донецької обласної організації, здібний організатор, П.Симоненко виринув після Всеукраїнської конференції комуністів.
Потім вже в Києві відбувся Пленум ЦК КПУ - перший робочий Пленум після відновленого з’їзду. На якому прийнято рішення про перереєстрацію членів партії.
Така оперативність допомогла комуністам за короткий час зібрати рекордне число членів партії - 120 тисяч чоловік. Однак тут потрібно зазначити, що КПУ під час реєстрації використала списки членів Союзу Комуністів, який допомагав КПУ у відновленні структур, але після того, як члени СКУ були усунуті від керівництва відновленою КПУ, Т.Яброва, голова СКУ, звинуватила керівництво КПУ на чолі з Петром Симоненком в ревізіонізмі та опортунізмі.
Це, в свою чергу, призвело до відходу з КПУ активістів СКУ та активних «радянських» патріотів. Розколу не відбулося, але в Україні почали виникати в масовому порядку комуністичні партії різного спрямування та тенденцій. Що ж до КПУ, то вона була зареєстрована 5 жовтня 1993 року з членством у 120 тис. чоловік. Отримавши свідоцтво про реєстрацію, КПУ розпочала перетягувати кадри з інших лівих партій.
Показовими є також події на ХХХ з’їзді СКП-КПРС, що відбувся 1-2 липня 1995 року в Москві. На з’їзд прибули 404 делегати з правом вирішального голосу і 58 делегатів з правом дорадчого голосу від 1300 тис. комуністів об’єднаних в 22 компартії та рухи, що діють на території СРСР. Найцікавішим було голосування пропозиції КПРФ (Комуністична партія Російської Федерації) про зміну назви СКП-КПРС, відмова від абревіатури КПРС. До з’їзду перший секретар Кемеровського обкому КПРФ Т.Аваліані заявив в інтерв’ю «Голосу Коммуниста» (Москва), що на з’їзді буде зроблено спробу трансформувати єдину монопартію СКП-КПРС просто в Союз Компартій, причому без вказування території, тобто створення в перспективі Інернаціоналу, куди зможе увійти будь-яка компартія. Думаю, що деякі компартії, в основному це КПРФ та частина КПУ, виступлять за це».
Однак під час голосування вимоги КПРФ про виключення абревіатури КПСС з назви Союзу Компартій не було підтримано. Таким чином, 270 делегатів, в тому числі від КПУ, проголосували за збереження назви СКП-КПРС. Від України виступила лідер Союзу Комуністів України, перший секретар КПУ (КПРС) Т.Яброва. Вона проінформувала з’їзд про відновлення структур КПРС в Україні, а також відзначила, що всі присутні на з’їзді є членами КПРС. Й хоча сьогодні дехто проштовхував думку, що ні КПРС, ні СРСР не може бути, це неправда. Вони є. Умови відновлення Союзу реальні. Союз Комуністів України виступає за єдність наших рядів на ленінських позиціях, а не будь-якою ціною”. Таким чином, КПУ була вимушена відмовитися від альянсу з КПРФ, бо втратила б ініціативу, яку відразу б перехопила КПУ(КПРС)-СКУ. Імідж захисника ідеї відродження СРСР ще потрібен керівництву КПУ.
Час іде, а історія повторюється. 24 серпня у м. Брюссель (Бельгія) має відбутися 15-та Міжнародна зустріч комуністичних та робітничих партій де знову обличчями зустрінуться люди, які стояли у витоків створення КПУ та розвалу КПРС і великої держави РСРС, особи які тривалий час намагаються довести, що вони не зрадники і ніколи не відступали від своїх ідей та переконань. Петру Симоненку може бути дуже незручно, коли Яброва повторить свої звинувачення на його адресу і нагадає на власному прикладі, що значить бути принциповою людиною, яка жодного разу за своє життя не зрадила своїм поглядам та не підвела людей, які їй довіряють. На відміну від Симоненка…

Ростуть паркани у Криму

cj0ur 16.06.2013 в 11:57

Не дивина, що для багатьох кримчан, війна, що точиться навколо прибережних територій за клаптики землі під бази відпочинку, вілли, готелі та резиденції, вже давно звична. Певно місцеве населення невдоволено, що через місцевих колонізаторів доводиться протоптувати нові доріжки в обхід невблаганно зростаючих парканів, огорож та замкових мурів, за якими ховаються у VIP-хатинках успішні бізнесмени, чиновники та казнокради.

tumblr_inline_mohas6V8E01qz4rgp.jpg

Однак, хто ж спроможний протистояти цим поважним людям та загарбникам, особливо зважаючи на цілковиту правомірність виділення таких наділів  рішеннями місцевих рад.
Яскравим прикладом такого самочинства є народний депутат Севастопольської міськради, екс-заступник голови комісії з земельних питань Микола Дукін. Володіючи землею по вулиці Катерній 28 він захопив ще й сусідній наділ під номером 30. Нічого не заважало йому розпочати будівництво на захопленій території , не завадило навіть те, що жодних дозвільних документів у нього не було, а також те, що на цю землю претендує ще й інша людина. Справді, навіщо враховувати такі дрібниці? І судячи з усього, такі речі залишаються поза уваги не тому, що він тупий і неспроможний скласти 2+2, зовсім ні, таких не беруть в депутати міськрад, тим паче в Криму. Потрібно ж замовити новесенький басейн, декілька пальм, і темношкіру прислугу з опахалами.  Як показує практика, у успішних «діячів» у школі 2+2 завжди дорівнювало 5, один зайвий, але у своїй кишені на заваді не стане.

tumblr_inline_mohat7YvTO1qz4rgp.jpg

Отже з додаванням у Миколи Михайловича все гаразд, але якось так склалось що з діленням не склалось. Особливо незручно йому було ділитись з тими «зайвими» які зовсім не зайві. Що ж, Дукін своїм прагненням до великого, і зовсім не важливо в якому еквіваленті, але краще в «га», налаштував проти себе багатьох. От і отримав перші палки в колеса. Першою перепоною стала державна інспекція з державного контролю за охороною та використанням земель Севастополя, а також колеги по депутатському корпусу. Зорганізувалась комісія, та на засіданні більшістю голосів прийняла рішення про винесення на наступну сесію питання про так би мовити «обгрунтованість користування Дукіним землею, що йому не належить».
Микола Михайлович звісно розчарувався, не кожний день так безапеляційно віднімають чесно накрадене. Проте, в ображених почуттях розпочав інформаційну війну. Одразу в Інтернеті  з’явилась новина, що під Севастополем біля мису Сарич, двоє депутатів міськради, які використовують «невичерпну» підтримку керівника Держуправління справами Андрія Кравця, розпочали будівництво дачі для Президента України. Територію відповідно заволоділи шляхом самозахвату, документи підробили, підписи неправдиві, кримінальна справа порушена.
Що ж, мури продовжують рости, разом із людською жадібністю, а в деяких випадках і тупістю. Так вже склалось, що в Україні чиновники гризуться за землю, а звичайним людям залишається тільки гризти її.