Про любов до театру та боротьбу за права журналістів

cj0ur 31.05.2013 в 17:57

«Разве можно сравнить мир театра с полуподвальной пивнушкой, находящейся тут неподалеку, на углу Пушкинской со Столешниковым, где сначала надо непременно отстоять очередь на заплеванной лестнице, пока не приткнёшься, наконец, к липкому столику, расстелишь на нем обрывок газетки с костлявой рыбкой и будешь потом ревниво оберегать своё место, отлучаясь к автопоилке за новой порцией пива и отбиваясь от сумрачных личностей, вожделенно глядящих на вашу кружку с извечным российским вопросом: «Мужик, ты повторять будешь?».

В. Белинский

tumblr_inline_mno3d4XSPk1qz4rgp.jpg

Виявляється, можна, якщо театр політичний, а актори - журналісти… Хто сьогодні, через майже два тижні після мітингу (заключного або проміжного, вже не знає ніхто) об’єднаної опозиції 18 травня в Києві може згадати більш яскраву подію, ніж інцидент за участю журналістки 5 каналу Ольги Сніцарчук та журналіста і за сумісництвом - чоловіка Ольги фотокореспондента видавничого дому «Комерсант - Україна» Владислава Соделя?

Слово «інцидент» я вживаю свідомо, оскільки до цих пір не бачив прямих (!) однозначно трактованих доказів побиття журналістів одним, п’ятьма або двадцятьма, чи то спортсменами, чи то нібито спортсменами, чи то навіть, як комусь сильно хотілося б, «бойовиками».

Те, що відбувається сьогодні навколо О.Сніцарчук і В.Соделя все більше нагадує театр з масою імпровізацій на сцені, появою нових виконавців і великий масовкою.

І чим далі, тим все більше цей театр перетворюється на «напівпідвальну пивнушку із запльованими сходами».

Ось що написала член руху «Стоп цензурі» Олена Коркодим в Інтерет-виданні «Телекритика» у матеріалі від 28 травня п.р. під назвою «Якщо справа щодо нападу на Сніцарчук і Соделя втратить актуальність для ЗМІ, все скінчиться одним винуватцем»:

«Напад на журналістів, які висвітлювали мітинг «Вставай, Україно!» в Києві, дійсно підняв частину країни. Колеги постраждалих на мітингу журналістки 5-го каналу Ольги Сніцарчук і фотографа «Коммерсанта» Владислава Соделя висловили своє обурення залученню «спортсменів» та БРДМ на масові акції і бездіяльності міліції. Акцію протесту журналістів у Києві підхопили у Львові, Херсоні та інших містах».

Ну так, це ж уперше на мітингу з’являються люди «спортивної зовнішності», а вже тим більше - БРДМ. Він-то, напевно, найбільше й обурив журналістів … Прямо до глибини душі!

Так і чується: «Ми, найдемократичніші у всьому світі, українські журналісти рішуче засуджуємо появу бутафорського БРДМа тому, що на ньому не виявилося ані кулемета, ані гармати, а тільки морквина намальована».

А потім, де матеріал про мітинг, який, як стверджує О. Коркодим, «висвітлювала О. Сніцарчук»?

Її, виявляється, зараз більше турбує питання отримання документальних доказів від очевидців її «побиття».

Ось цитата з її блогу:«Сподіваюся, присутні у той час і на тому місці – продовжать виявляти у себе відео, де більш ясно видно, що нас копають і наносять удари кулаками. Тому що це відтворення хронології – можливо, у когось є ще якісь шматки – присилайте, несоромтеся! Бо не всім видно з цього відео напад. І не всім зрозуміло, ЩО відбувається. Я не про статтю 125 (нанесення легких тілесних ушкоджень): не скаржуся і знаю ким працюю. Але про статтю 171. Обпльовування, поливання із пляшок водою, вибивання апаратури із рук, погрози, повалення на землю, нанесення ударів. Що це – як не (м’яко кажучи) перешкоджання журналістській діяльності?!».

Тобто, їй потрібні документальні свідчення під конкретну статтю Кримінального кодексу України.

Маленька довідка:

Стаття 125 Кримінального кодексу України

1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, - карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

А ось стаття 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» передбачає більш сувору відповідальність, аж до обмеження волі на строк від трьох до п’яти років:

«1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, - карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років ».

Журналістці Сніцарчук виразно хочеться покарати своїх кривдників по всій строгості закону. І не тільки їй…

У перших рядах добровільних помічників О. Сніцарчук ми бачимо відомі обличчя людей, що спеціалізуються на темі порушення прав журналістів і, скажемо прямо, ще й заробляють на цьому: Наталію Соколенко, Артема Соколенка, Вікторію Сюмар, Оксану Романенко та інших.

Ну і як же без епатажної і вічно «революційної» Тані Чорновіл, яка била морду «свободівцю» Стицині в жовтні 2012 р. після поразки на виборах до Верховної Ради, теж, напевно, захищаючи свої права.

І нічого, «свободівець» виявився людиною мужньою …Тобто, соплі витер і все. Скарг до міліції не подавав.

Де збирається така команда, там завжди - «Showmustgoon!».

По-нашому, чекай пригод яскравих і незабутніх. Пісні у них довгі, артисти грають без антракту.

Але ось як виходить. Ви чули від цих борців за права журналістів хоча б раз хоча б одне слово обурення з приводу заяви тієї ж Сніцарчук про те, що «на цьому етапі політичного розвитку країни мені навряд чи було б жалісно – навіть якби в депутатів метали лимонками»?

Навряд чи… Тому, якщо журналіст не тільки не засуджує, а й, по суті, схвалює можливі терористичні дії по відношенню до політиків і незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої партії, він фактично перестає бути журналістом і законослухняним громадянином.

Ось буквально день тому журналістка Ольга Червакова повідомила про своє звільнення з телеканалу СТБ. У поясненні мотивів такого кроку вона написала:«Тим, що ми говоримо про насильство, ми виробляємо нове насильство. Ми дожилися до такого, що громадяни на вулицях вже вбивають один одного. Телебачення винне в цьому не в останню чергу ».

А ось Оля Сніцарчук, вважає насильство благом - «всі ці цівілізаційні соплі - тупо крокодилячі».

Вам подобається такий театр Олі Сніцарчук та її друзів?

Мені, чесно, ні…

Олексій Пивоваров, ”Народний кореспондент